Виявилось, що я не описував цю штуку, хоча і придумав це рішення ще в 2022 році, тобто саме років три тому, дивлячись на те, який транспорт поставляють волонтери до війська.

Основна претензія – це довговічність, та функціональність. Цивільні моделі, що трохи “прокачані”, або навіть і ні, не витримують експлуатації. Дешевизна самого “корча” ілюзорна, бо потрібно рахувати ціну всього життєвого циклу, до якого входить багато факторів.

Початковий пошук чогось що їздить. Збори донатів. Організація логістики. “Прокачка”, або приведення до функціонуючого стану. Експлуатаційні витрати на протязі від 2-3 місяців, якщо не пощастило, до 6-12 в кращому випадку і щонайменше 1-2 ремонти двигуна-ходової. А потім новий цикл.

Так деякі тачки витримують значно більше, якщо експлуатуються подалі від передової. Ну і питання того, що забезпечення війська взагалі то справа профільної структури, і не по “якихось нормативам”, а за потреби. Бо це фундамент готовності підрозділів до виконання бойових задач без функціональних обмежень. (І це ми про вплив матеріально-технічної забезпеченості на вмотивованість та моральний стан не розмовляли.)

Війську потрібен легкий логістичний транспорт для постійного використання в важких умовах. С точки зору воюючої країни потрібен сплав оптимальної функціональності з мінімальною ціною життєвого циклу. Просто здешевлений цивільний “пікап” такому не відповідає.

Послідовний гібрид. Двигун крутить генератор, той заряджає батарею. І, за необхідністю, обидва крутять електромотори колес. 100 кВт потужності генератора, 30-40 кВт*год батареї, додатково суперконденсатор, як буфер між ними. (Ще на початку 90-х були цікаві дослідження конденсаторної схеми, що довели її ефективність. Були спроби використання конденсаторів на автобусах. І вже в останні пару років, знову згадали про цю схему.)

Навіть якщо робити трансмісію традиційно механічною, то все одно є необхідність використовувати потужний генератор і батарею, щоб живити велику кількість обладнання що використовується на транспортних засобах, та в підрозділах. Мати саморухомий повербанк виглядає дуже цікаво в багатьох сенсах.

Бронювання протиосколкове та від ручної стрілецької зброї. Несучий корпус з броньової сталі з досить простою геометрією та посилений додатковими “трубчастими” елементами як єдина система.

Звужений та подовжений корпус, для зниження ваги. Загальна довжина 6-6,5 метри. Переднє розташований генератор. Без лобового скла, щоб не мати послаблених зон саме в фронтальній проекції. І з невиликими боковими склоблоками, щоб мати альтернативне освітлення і огляд на звоні. Рулити по екрану. Або з “фпв” окулярів підключених до камер зовнішньої “панорами” (круговий огляд, плюс, стабілізована рухома “голова”). Там і нічний зір забезпечити можливо.

Настільки довгий корпус потребує трьох “мостів” щоб не сісти пузом. Перший і третій – керовані. Кожен “мост” це модуль з двигуном, 3-х позиційною коробкою передач (1, 2, та знижуюча), незалежною гідро пневматичною підвіскою (тут можна загадати гідропневматику “сітроєна”) що забезпечить адекватну плавність руху, яка точно потрібна при вивозі поранених, і точно не зайва для інших видів транспортування.

Вантажна платформа 2-2,2 метри. Салон на 4-х людей. Мінімалістичний. “Підвісні” крісла. Дистанційно електрична система керування, тобто без “механічних” зв’язків, “по проводах”. Можливість переставити елементи керування (руль, педалі) в будь яку точку салону. Навіть дати рулити людині з другого ряду. Прохід по центру солона до вантажної платформи, або місце для розміщення “багажу” в деяких конфігураціях машини.

Колеса “безкамерні” та “безвоздушні”. Такі варіанти вже пропонувались виробниками і навіть щось схоже використовується на будівній та спеціальній техніці.

Також можливий варіант з скороченною платформою. Додатковими броньованими екранами основних проекцій. І дистанційною “туреллю” під автоматизовану зброю на даху.

Стандартний варіант з можливістю перевозити 750 (до 1000) кг вантажу, до 8-ми людей в швидко встановлюваних кріслах (або розкладних) “на платформі”.